SAURA PARAṂPARA

Saura paraṃpara в перекладі з санскриту означає «традиція Саура», або «сонячна лінія переказу». Це одна з шести основних духовно–філософських шкіл індуїзму, поряд з вайшнавською, шейвістською, шактистською, ґаннапатською та кумаровською традиціями.

Вчення Саура (saura siddhānta) – це стародавня спадщина знань і практик, що передається від вчителя (guru) до учня (śiṣya) з покоління в покоління. Вона ґрунтується як на ведичних гімнах, що містяться у творах Ṛgveda та Ṛgveda, так і на тантричних текстах, таких як Saura Tantra Śāstram та Saura Kaula Tantram Слід зазначити, що тантрична практика не має прямого відношення до ведичної течії, проте вона не є несумісною з нею.

Свій внесок у традицію поклоніння Сонцю також зробили magas, члени перської жрецької спільноти, тісно пов’язаної з зороастрійською релігією. Magas, тобто маги волхви, були жерцями Сонця. Епос Mahābhārata, один з найважливіших текстів давньоіндійської літератури, описує їх як народ, що прийшов до Індії з територій нинішніх Ірану та Афганістану і заснував кілька царств. У цій поемі маги зображені як нащадки бога Сур’ї, прославлені як могутні та шляхетні, що володіють великими знаннями.

Saura vidyā, або Сонячне знання, охоплює різні аспекти, такі як духовність, астрологія, астрономія, медицина, філософія тощо. Унікальна спадщина цієї давньої традиції справила глибокий вплив на духовні практики, які й сьогодні присутні в багатьох світових релігіях, формуючи як особисту ідентичність, так і культурну та соціальну ідентичність багатьох спільнот. Найкращим прикладом цього є мантра Gāyatrī, яка називається viśvāmitra gāyatrī mantra, що є зверненням до Бога Сонця, якого тут називають на ім’я Savitṛ. Ця мантра вважається однією з найсвященніших і найпотужніших мантр індуїзму, визнана практично всіма його традиціями (переліченими тут раніше). Вона використовується в деяких буддійських традиціях, таких як тибетський буддизм, як частина духовних практик. У джайнізмі мантра Gāyatrī є однією з найважливіших мантр і використовується під час медитації. Те ж саме в сикхізмі. Viśvāmitra gāyatrī також постійно присутня в різних духовних традиціях тантризму (tāntrika) і йоги (yoga), а також в дуже багатьох школах медитації. Донині її співають мільйони людей по всьому світу, вона є їхнім духовним сонцем, що просвітлює їхній розум і серця.

Нижче наведено основні принципи та цінності, визнані в Традиції (список не є вичерпним). Їх прийняття та реалізація приносить трансцендентну користь у вигляді розширення розуму та досягнення стану внутрішнього осяяння, що веде до єдності зі Вселенською Душею.

Dharma, – тобто природний закон життя, – це термін, який можна перекласти як «закон», «обов’язок», «принцип» або «порядок». Це фундаментальний і найпоширеніший принцип в індуїзмі (і не тільки), що має багато аспектів. У ширшому сенсі він означає відповідність космічному порядку (ṛta), його ритму і гармонії всесвіту, що розуміється як рівновага макрокосму і мікрокосму. Індивідуальна дхарма (svadharma) – це шлях обов’язків і відповідальності, притаманних людині, що випливають з її талантів і якостей, а також з її народження за певних умов, зокрема пов’язаних з приналежністю до певної соціальної групи (varṇa–dharma), з певним етапом життя (āśrama–dharma) і зі шляхом духовної практики та самовдосконалення (sādhanā–dharma). Дхарма лежить в основі багатьох аспектів життя, від повсякденної діяльності та практик до філософії та метафізики. Дотримання дхарми має вирішальне значення для збереження гармонії в суспільстві та природі. Дотримання цього принципу вважається необхідним для досягнення духовного просвітлення.

Ahiṃsa, або не завдавання шкоди, – це корінь поваги до життя. Це принцип ненасильства по відношенню до будь–яких істот у думках, словах і діях. Він також проявляється у формі захисту та поваги до життя всіх живих істот. На практиці це означає, серед іншого, вживання в їжу лише рослинної їжі та відмову від використання будь–яких речей, які можуть завдати шкоди будь–кому. Дотримання принципу ненанесення шкоди – це не те саме, що не реагувати на шкоду. Існують ситуації, коли застосовуються винятки, а застосування сили як крайній засіб у ситуаціях запобігання більшому злу є навіть обов’язком. Це самооборона і захист інших від неминучої небезпеки, захист слабких і беззахисних, справедлива війна як захист від агресії, а також справедливе покарання тих, хто порушує закон і завдає шкоди іншим. Проте важливо, щоб у таких випадках застосування сили було адекватним ситуації і обмежувалося необхідним мінімумом, а покарання було пропорційним і не мотивованим бажанням помститися. Ахіса приносить плоди у вигляді емпатії, внутрішнього спокою, свободи від негативних емоцій і наближає нас до стану звільнення (mokṣa) через бачення Абсолюту в кожному прояві життя.

Satya, або споконвічна і вічна істина, є однією з ключових цінностей, що оспівує правдивість, чесність і цілісність. Вона також розглядається як послідовність мови, думок і дій. Вона проявляється в уникненні брехні та фальші, навіть в умовах, коли це незручно. Вона є основою для побудови довіри та гармонії у близьких стосунках. Правда є гарантом чесності та автентичності у стосунках з іншими людьми, сприяючи справедливості та суспільному благу. Пошук мудрості та знань про природу буття є її витонченою формою.

Ārjava, або прямота і чесність, – це ставлення, яке проявляється в гармонії думок, слів і вчинків як щодо себе, так і щодо інших. Якщо її дотримуватися, вона звільняє людину від лицемірства, маніпуляцій чи дволикості. Це чеснота, яка дає людині силу жити і діяти, вільною від страху, гніву, упереджень і прихованих мотивів. Вона усуває внутрішні конфлікти і стан розгубленості. Прямолінійна людина є автентичною і прозорою у своїй поведінці. Поет 16 століття з Махараштри на ім’я Vāmana в «Авігіті» проголошує, що арджава – це форма чесності і чистоти в людині і основна чеснота, завдяки якій людина може ставитися до всіх однаково – чи то дитина, дружина, родич, друг, незнайомець, ворог чи вона сама – без будь–якої дискримінації.

Śraddhā, що означає віру, непохитну вірність і глибоке переконання. Це опора, на якій ми будуємо своє духовне життя. Віра в божественне провидіння і довіра до шанованої форми Верховної Істоти (iṣṭa–devatā), а також довіра до вчення, переданого в традиції (paramparā) і духовних авторитетів, є важливими для процесу sādhany (практики). Непохитна віра є гарантом внутрішнього спокою, постійної мотивації та дисципліни на шляху самопізнання. Шраддха підтримує нас в усвідомленні нашої істинної природи (ātman), вічної і трансцендентної до тіла і розуму.

Astēya, або небажаність і неприйняття того, що нам не належить. Це один із фундаментальних моральних принципів, який виражається у внутрішній свободі від бажання володіти тим, що нам не дано або не є нашим. Не дозволяти собі красти ґрунтується на чесності та повазі до права інших на володіння. Свідома аскеза проявляється також у тому, що ми не користуємося чужим майном без дозволу власника і ділимося своїми благами з тими, хто їх потребує. Вона також виражається в тому, щоб не привласнювати час і зусилля інших. Вона розвиває чесноти чесності, щедрості та безкорисливості. Це важливо для загального добробуту суспільства. Реалізація цього принципу в житті наближає нас до звільнення (mokṣa) через очищення розуму.

Dāna, або щедрість в аспекті благодійності. Це прояв шляхетності та співчуття до тих, хто цього потребує. Це означає ділитися з іншими, особливо з тими, хто бідний чи потребує і не може про себе подбати. Дана може бути у формі матеріальної допомоги, наприклад, фінансової або матеріальної, і у формі нематеріальної допомоги, наприклад, дарування свого часу або праці. У стародавніх писаннях є просте визначення, в якому дана описується як відмова від власності на користь одержувача без очікування чогось натомість. Така благодійність допомагає розвивати співчуття та емпатію. Залежно від можливостей дарувальників, вона може бути у формі індивідуальної допомоги або адресована більшій групі нужденних людей. У стародавньому тексті Tirukkuṛaḷ («Священні вірші») сказано «Милостиня сама по собі є великою нагородою для того, хто її дає». В іншому місці ми читаємо, що «промениста усмішка, ласкаве світло люблячих очей і промовляння приємних слів від щирого серця це форми милостині, які кожна людина повинна намагатися дарувати».

Dhṛti, або діяти з рішучістю, терпінням і твердістю, означає тонку здатність постійно прагнути до мети, завдяки чому людина мужньо і з ентузіазмом зустрічає всі негаразди. Зі спокоєм вона долає перешкоди і досягає своїх цілей. Згідно з Mānu (за традицією, син Бога Сонця), dhṛti – одна з десяти цінностей, необхідних усім людям у всі часи для реалізації дхарми. Вона означає стійкість, мужність і здатність утримувати щось. У своїй найвищій і рекомендованій формі sattvić dhṛti (чиста мужність) – це сила і здатність, яка змушує нас триматися за благородні цінності життя. Дві інші форми – rājasić dhṛti (мужність пристрасті), пов’язана з емоціями і короткочасними бажаннями, і tāmasić dhṛti (темна мужність), яка асоціюється з агресією і руйнуванням, що призводить до страждань і не сприяє духовному щастю.

Kṣamā, що означає прощення, терпіння, терпимість і толерантність. Одна з головних чеснот в індуїзмі. Це вираз мудрості і духовної зрілості, в якій самовладання і самоконтроль породжують терплячість, терпіння і толерантність до недосконалості інших. Здатність прощати провини і утримуватися від помсти увінчується співчуттям і розумінням людських слабкостей і станів. Кшама дарує внутрішній спокій і свободу, будує гармонійні стосунки і наближає нас до божественності.

Dāya, що означає співчуття, милосердя і подолання почуття жорстокості та нечутливості. Щиро практикована, вона винагороджує емпатію та чутливість до страждань інших істот. Вона проявляється в альтруїзмі та безкорисливій турботі про весь світ. Вона допомагає нам звільнитися від мислення «я», «моє», «для мене» і усвідомити м’якість, доброту і безкорисливість. Дая породжує бажання допомагати стражденним, бідним і вразливим. Це вираз справжньої Любові, вільної від умовностей.

Śauća або чистота тіла, розуму і мови, є дуже важливою практикою на шляху духовного прогресу, що веде до очищення і гармонії на різних рівнях буття. Вона однозначно відкидає вживання алкоголю, тютюну (nikotyny) і всіх психоактивних речовин. Зовні це проявляється як фізична чистота, що стосується тіла, одягу та середовища, в якому ми функціонуємо. Підтримання себе в порядку і гармонії з навколишнім світом також є її вираженням. Вона відображається в чистоті нашої мови і в дотриманні етичних принципів. Внутрішньо – це стан свободи від негативних думок, деструктивних емоцій і згубних нахилів. Духовна чистота приносить плід звільнення від прив’язаностей і егоїстичних мотивацій. Дотримання найвищих стандартів святості є особливо важливим для священиків і всього духовенства.

Mitāhāra, або звичка поміркованого харчування, поєднує в собі знання про їжу, напої (не алкоголь), збалансовану дієту і звички споживання та їхній вплив на тіло і розум. Окрім філософського значення, mitāhāra має також фізіологічний аспект, що стосується принципів дієти та здорового харчування (āhāratattva). Найкраща дієта – це та, що дотримується принципу ненанесення шкоди (ahiṃsā) і водночас є смачною, поживною та достатньою для задоволення потреб організму. Їжа також впливає на «Я» (атман). Тому правильне розуміння і регулювання їжі та пристосування її до особистих потреб є важливим для духовної практики.

Aparigraha означає неприв’язаність, або нематеріалістичність. Духовна традиція рекомендує брати в міру те, що нам потрібно для забезпечення нормального і спокійного життя. Це виражається в тому, щоб уникати надмірного накопичення і не покладатися на речі, які швидко псуються, а також на те, що може призвести до втрати контролю над розумом (наприклад, азартні ігри). Апаріграха веде до внутрішньої незалежності та спокою. Її щирий прояв у житті є ознакою духовного розвитку і наближення до розуміння істинної природи себе (атмана).

Anekāntavāda, або прийняття існування різних вірувань і різних точок зору. Це принцип духовної філософії, який наголошує на одночасному існуванні кількох перспектив, з яких можна описувати навколишню дійсність. Це заохочення уникати однобічних суджень, критики та звеличення через власні переконання, в тому числі релігійні. Анекантавада виховує відкритість, толерантність і готовність розглядати інший погляд на світ. Дуже важливою життєвою позицією є шанобливе визнання цінності духовних практик інших традицій та їхніх доктрин, що звільняє нас від сектантства і фанатизму

Viśvabandhutva, або всесвітнє, універсальне братерство. Ця концепція втілює глибоку істину про єдність усіх істот, що мають спільне Джерело. Ми всі є частиною однієї великої Родини. Коли таке усвідомлення пробуджується, ми виходимо з егоїстичного ставлення, яке нав’язує нам бачити себе відокремленими від Світу і Бога. Це породжує почуття відповідальності за благополуччя всього творіння і виражається через Любов і Співчуття. Viśvabandhutva розвиває природну доброту і бажання допомагати. Дії на благо світу, заради миру, справедливості чи захисту навколишнього середовища є вираженням цього.

Bhakti, що означає відданість, любов і поклоніння. Це форма емоційних і особистих стосунків з Абсолютом, яка часто розвивається через встановлення глибокого містичного зв’язку з найближчим божеством, якому поклоняється серце, – Богом чи Богинею (iṣṭa devatā). Розвиваючись, відданість проявляється у формі цілковитої довіри до iṣṭa devatā і почуття безумовної приналежності до неї. Бгакті може мати різний настрій і приймати різні форми, включаючи любовну відданість: жіночому аспекту божественної енергії (śakti–bhakti), чоловічому аспекту божественної свідомості (śiva–bhakti), Любові до жіночого і чоловічого аспектів Абсолюту (Sūrya–bhakti). Чиста бгакті веде до трансцендентного досвіду вічного щастя (ānanda) і призводить до досягнення стану Єдності з Верховною Силою (brahmasamādhi).

Ātmajñāna, або усвідомлення істинного «Я», яке не можна відрізнити від Єдиної Істинної Реальності, що пронизує кожну людину, роблячи її Єдиною Істинною Реальністю. Ātmajñāna – це досягнення стану звільнення (mokṣa) від кола народження і смерті (saṃsāra), вільного від ілюзій (māyā) та оманного ототожнення з его (ahaṅkāra). Усвідомити атмаджняну означає безпосередньо і яскраво пережити єдність атмана, або індивідуального «я», і брахмана, який є Вищою, Абсолютною Реальністю, джерелом і субстратом усього Існування. Це найвища мета життя кожної істоти. Саура (послідовники Сонця) знають Сур’я Дева як Брахмана і поклоняються йому як прояву Абсолюту.

Спадщину традиції Саура слід поважати і захищати як важливу частину культури і духовної ідентичності, щоб вона була доступною і для майбутніх поколінь духовних шукачів. Ми смиренно сподіваємося, що наша скромна діяльність може певною мірою посприяти цьому.